14 грудня в межах Правозахисної НеКонференції відбулась панельна дискусія на тему: «Права дитини та війна в Україні», модераторкою якої виступила голова благодійного фонду «Голоси дітей» Олена Розвадовська.
Обговорення охопило кілька підтем, за кожною з яких виступив конкретний спікер з доповненнями від інших учасників.
Евакуація дітей з прифронтових і окупованих територій
Як люди евакуюються? Хтось телефонує нам на гарячу лінію, хтось — на гарячу лінію влади по місцях. Там, де немає зв’язку, поширена практика: виходити на визначені точки евакуації, вони вже всім місцевим відомі. Це дуже ситуативно і по-різному.
Дмитро Мішенін, керівник БО «Янголи спасіння».
За його словами, ресурси збирають зі світу по нитці: десь отримують паливо, десь — якісь фінанси. Натепер найбільша проблема полягає в подальшому супроводі евакуйованих, адже часто бракує місць для розміщення. Тому багато хто повертається додому, навіть якщо рідне місто окуповане.
З цього випливає ще одна проблема — небажання чи неготовність людей евакуюватися — зокрема тих, що мають дітей.
Є рішення уряду про обов’язкову евакуацію, але яке не можна виконати примусово. Нема в Україні жодного закону, який примусить ту бабцю чи маму з дітьми виїхати з-під обстрілів. На жаль, поки що жодної процедури в Україні нема. Найімовірніше, нам бракує нормальної комунікації, роз’яснення, підтримки.
Андрій Черноусов, провідний експерт ХІСД.
Президентка Харківської обласної фундації «Громадська Альтернатива» Марія Ясеновська наголосила, що не можна перекладати на батьків повну відповідальність за відмову від евакуації, адже їм складно щось планувати після неї.
«Батьки не завжди впевнені, що зможуть гарантувати дітям виживання. А на місці хоч щось зрозуміле і є примарне відчуття, що можна якось впоратися з ситуацією. Але я б говорила про відповідальність держави за те, що робиться недостатньо в цій сфері — зокрема за дітей у державних інституціях», — констатувала громадська діячка.
Як підсумувала Олена Розвадовська, питання евакуації сімей з дітьми з гарячих точок залишається відкритим, оскільки немає єдиного рішення на всі виниклі ситуації.
Депортація українських дітей на територію Росії
За даними Національного інформаційного бюро, Росія депортувала близько 721 тисячі дітей з України. Їхнім поверненням займається, зокрема, Дарʼя Касьянова, голова правління «Української мережі за права дитини», національна директорка з розвитку програм «СОС Дитячі Містечка Україна».
Я хочу сказати передусім, що ми не професіонали. Ніяких універсальних алгоритмів не існує, кожен випадок унікальний.
Інформацію отримують з різних джерел — від волонтерів, родичів депортованих дітей або самих дітей. Але під час процесу повернення не поспішають ділитися інформацією з медіа й журналістами, тому що публічність може зашкодити результату.
«Чому важливо все ж про це говорити? Тому що після цього до нас звертаються інші люди, діти яких депортовані або перебувають на тимчасово окупованих територіях», — додала правозахисниця.
На думку Андрія Черноусова, після війни Росія використає депортованих українських дітей як предмет торгу. Саме тому, як акцентувала Марія Ясеновська, важлива активна включеність влади до процесу повернення цих дітей. Потрібно створити окрему інституцію, щоб люди знали, куди звертатися.
У висновку Олена Розвадовська зазначила, що врахування думки дитини після 14 років може бути ефективним в ухваленні рішень.
Становище дітей в Україні під час війни: огляд за 9 місяців
Як констатував Андрій Черноусов, російські військові вчиняють численні воєнні злочини проти дітей в Україні:
- використання заборонених засобів війни (касетні, фосфорні, термобаричні боєприпаси, міни-метелики);
- атакування, бомбардування й мінування цивільних об’єктів;
- вбивства, поранення, катування дітей, сексуальне насильство над ними;
- викрадення і примусова депортація дітей;
- вербування та участь дітей у війні й пропаганді;
- перепони в евакуації.
За його словами, держава почала активніше документувати воєнні злочини росіян проти дітей в Україні.
Рекомендації Комітету ООН з поліпшення становища дітей в Україні
Їх перелічила Марія Ясеновська:
- врахування прав дітей державною політикою;
- відповідність законодавства Конвенції ООН про права дитини;
- моніторинг ситуації й збір даних;
- посилення секретаріату Уповноваженого з прав дітей;
- підтримка сімей;
- активізація процесу соціалізації дітей — зокрема за кордоном;
- повернення депортованих дітей.
Олена Розвадовська наголосила на важливості ухвалювати рішення задля нас самих і наших дітей, а не задля комітетів і статистики. Адже потрібно реально змінювати ситуацію.