Переїзд на нове місце, ба більше в іншу країну — це стрес, навіть якщо зміни були жаданими. Якщо ж це вимушений переїзд, порятунок від жорстокого ворога, то стрес помножується. З якими психоемоційними викликами зараз стикаються переселенці? Як допомогти подолати їх собі й дитині? Розповідають досвідчені психологи.
У чому проблема?
Мільйони українців сьогодні або втратили рідний дім фізично, або не можуть повернутися туди через постійні ворожі обстріли та зруйновану інфраструктуру. У Європі станом на 20 грудня зареєстровано понад 7,8 мільйона біженців з України. Ще понад 6,5 мільйона громадян стали внутрішньо переміщеними особами, водночас більш ніж половина з них (53%) перебувають у цьому статусі вже понад пів року.
Туга за домом, тривога за рідних, необхідність швидко адаптуватися до нових умов, часто — до іншої мови та соціокультурного середовища — все це призводить до надмірного навантаження на психіку. До складнощів вимушеної міграції нерідко додається «підвішений» стан. Це стан невизначеності, який дуже виснажує: чи надовго ми тут? Чи варто пускати коріння на чужій землі, якщо є надія, що війна от-от закінчиться, і ми повернемося додому?
Супервізорка Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА і психологиня, з якою співпрацює фонд «Голоси дітей» Людмила Романенко каже:
За моїми спостереженнями, найбільшого стресу зараз зазнають дві категорії переселенців. Перша – тінейджери. Просто тому, що на додачу до всіх викликів вимушеної міграції додаються складнощі підліткового періоду. До того ж у підлітковому віці на перший план виходить соціалізація, спілкування з однолітками. Якщо ж дитина не знає мови країни, куди вона переїхала, це стає додатковим стресовим фактором.
Друга категорія — це люди, які евакуювалися з гарячих точок і бачили обстріли, руйнування, чи навіть смерті, які були під окупацією чи тижнями ховалися у холодних підвалах. У них адаптація на новому місці ускладнюється попереднім травматичним досвідом, часто не прожитим до кінця.
Яке рішення?
За прогнозами МОЗ, психологічні наслідки війни (зокрема ПТСР) українці відчуватимуть ще сім-десять років. Але це не вирок — з будь-яким станом можна працювати. Вже зараз розгортається чимало програм і благодійних ініціатив, покликаних допомогти прожити травму війни, а відтак зцілитися.
Наприклад, благодійний фонд «Голоси дітей» надає психосоціальну підтримку (арттерапія, казкотерапія, КПТ-програма «Діти і війна», корекційно-розвиткова програма «Безпечний простір»). Також у кількох областях України працюють мобільні бригади психологічної допомоги.
Опрацювання пережитого з психологами допомагає дітям війни та їхнім батькам повернути контроль над реакціями. Внутрішні переселенці можуть отримати підтримку особисто в одній із шести локацій фонду (Київ, Львів, Чернівці, Івано-Франківськ, Трускавець і Берегове). Також працює онлайн-лінія психологічної допомоги, звернутися по яку можна з будь-якої точки світу. Психологи, які співпрацюють із фондом, діляться техніками, які допоможуть внутрішнім переселенцям знизити рівень тривоги й почуватися у новому місті більш затишно й комфортно.