Кожний з нас залишив частинку себе в періоді до 24 лютого цього року. Нам незрозуміло, чому життя кожного українця мало так кардинально змінитися з радості на сум, зі щастя на біль, з планів та мрій на виживання та збереження себе та дітей.
І це ми – дорослі. А що відбувається з дітьми, які вимушені були залишити свої домівки, кімнати, іграшки, книжки, улюблені записнички та милі дрібнички, своїх бабусь, дідусів, рідних та друзів.
Пригадуєте себе в дитинстві, коли доводилося розлучатися зі своїми друзями на літніх канікулах? Період, коли хтось їхав на відпочинок, хтось до бабусі в село, а хтось в дитячий табір. І це здавалося так довго… Як витримати 2-3 тижні, місяць-два без постійних розмов, дружніх прогулянок чи катання на гойдалках по декілька годин? Ми не сумували за школою, але ми точно сумували за своїми друзями та однокласниками.
Але ми знали, що прийде 1 вересня і ми всі знову будемо разом робити наші улюблені звичні речі. Нажаль, це літо відрізняється від всіх попередніх.
Діана дуже сподівається і вірить, що зовсім скоро всі повернуться додому, що вона зможе обійняти своїх подруг, що знову буде гуляти зі своїми друзями по улюбленому Харкову. Нехай її бажання якнайскоріше здійсниться.
Більше історій дітей читайте тут