Іван: «Хочу стати сапером»

Історія Івана схожа на історії тисячі українських дітей, які страждають від війни росії в України. Страх, біль, нерозуміння, дні в підвалах, нестача їжі та води, поранення та складні евакуації. Все це нинішнє дитинство українських дітей. Проте думки в нього вже достатньо дорослі та виважені.

Народившись у росії, Іван вважає себе дитиною України, бо проживає з прийомною родиною у м. Лисичанськ, Луганської області. Сім’я велика та дружна: 8 хлопчиків і 4 дівчинки. Ваня розмовляє українською мовою, іноді йому досить складно.

День, коли почалася війна пам’ятає добре. Як швидко бігли в підвал, як вмикали мультфільми на телефоні, щоб відволіктися, як розважали себе іграми та як облаштовували місця, щоб було зручно та безпечно. А потім 40 днів у підвалі. 40 днів дитинства, що мають проходити у школі, на подвір’ї з друзями, у спортивних секціях, з сміхом та пригодами.

Іван пам’ятає авіацію, звуки вибухів і головне – снаряд, який розірвався на подвір’ї їхнього будинку.

Зараз він в безпеці. Зараз його дні все більш схожі на ті дитячі, з іграми та усмішками, з друзями та близькими.

На питання «Ти думав, ким ти бажаєш стати у майбутньому?» Іван впевнено відповідає «Хочу бути сапером. Спочатку піду в кадети, а потім сапером».

Іван вже добре знає, що після військових дій на вулицях та у будівлях залишаються снаряди та міни, що не розірвалися. І що вони надто небезпечні і що через них можуть постраждати багато людей і особливо дітей. Він точно знає, що робити, коли побачив невідомий предмет схожий на міну чи гранату: не підходити близько, не чіпати, встановити попереджувальні знаки та повідомити дорослих. Недитячі знання маленьких українців.

Здається, що дитячі думки не можуть бути такими серйозними та виваженими. Але, напевно, можуть, адже у війні діти дорослішають дуже швидко.

Перегляну матеріал Олени Розвадовської «Мінна небезпека. Як вберегти дитину від раптової загибелі?» тут