Історії дітей

З трьох років дівчинка професійно займалася бально-спортивними танцями — цьому не завадив навіть карантин через пандемію ковіду. Але з початком повномасштабки довелося відмовитися від улюбленого хобі й закинути танцювальне взуття в шухляду.

Телефон, електрогітара і… власна оселя, щоб їм з мамою було де жити. Це вішліст 11-річної Каті з Чернігова до її дня народження. Не зустріч з улюбленим кумиром чи нова Барбі — понад усе дівчинка мріє про дах над головою. 

Це — Артем. Коли ми запитали: «Яка в тебе мрія, чого б ти хотів?», відповів: «Стати розробником відеоігор». Він один із тих дітей, які не здаються і йдуть до своєї мети навіть у темні часи.  

Коли тобі 14, ти любиш малювати смішне і зворушливе, рожевий колір і відпочинок від школи. Ця усміхнена дівчинка — Настя. Її тато — військовий з більш ніж 30-річним стажем.

Потік автомобілів і багатогодинні затори, які розтягнулися на кілька кілометрів, — траса в запланований бік просто стояла. Їжі не було ні в магазинах, ні на заправках. Так Софія запам’ятала свій виїзд з рідного Харкова.

Занепокоєння і полохливість тепер постійно супроводжують 12-річну Аліну з Дніпропетровщини. Усе через тривалі ворожі обстріли, свідком яких стала дівчинка.

14-річний Володя з Костянтинівки. Коли хлопчик вперше зустрів російських солдатів і колаборантів у рідному місті йому було всього 3 роки. Це сталося у 2014-му.

Ліза стала учасницею «Голосного кемпу» на Закарпатті від БФ «Голоси дітей» і Фундації Олени Зеленської.

Юнак став учасником «Голосного кемпу», де зміг відпочити, знайти нових друзів і психологічно відновитися після пережитого.

Через війну Данило разом із мамою виїхав із рідного Харкова в Івано-Франківськ. Однак хлопчик дуже переживає за тата-військовослужбовця.

12-річна Валерія з Чернігова зазнала серйозного поранення під час російської атаки. За кілька місяців до цього на фронті загинув її брат.

17-річна Валерія здається звичайною підліткою, але позаду в неї півтора року російської окупації та депортації.