Батьки часто можуть помічати, що дитина починає розмовляти з кимось у порожній кімнаті. Іноді вона бере зайву їжу, але не їсть її. А деколи, вчинивши шкоду, стверджує, що це накоїв друг, хоча такого не існує в реальному світі. Зазвичай така поведінка дитини непокоїть батьків. Однак поява уявного друга має свої причини, і батькам не варто передчасно бити тривогу, а надто сварити свою дитину, щоб не нашкодити їй.
Хто такі уявні друзі і чому вони з’являються в житті дитини? Які риси властиві таким вигаданим приятелям? Як варто поводитися батькам і у яких випадках варто звертатися до психологів? Пропонуємо розібратися в цьому разом.
Уявний друг — це вигаданий дитиною персонаж, що існує в уяві дитини і ніби супроводжує її в повсякденні протягом певного часового проміжку та є значущим для неї. Уявним другом може бути вигадана дитина чи дорослий (найчастіше тієї ж статі, що й дитина), а також тварина або істота, якої не існує. Зазвичай малюк опікується своїм невидимим приятелем, грається з ним, а іноді навіть свариться. Діти наділяють уявного друга рисами людей зі свого оточення й персонажів з мультфільмів, кінофільмів, казок, та найбільше — власними характеристиками. Іноді таких друзів може бути декілька.
Чому дитина вигадує собі друзів?
Причини вигадування уявних друзів можуть бути різними, вони залежать від особливостей дитини та її психічного розвитку. Психологи та психотерапевти виділяють 5 основних причин появи уявного друга:
- Віковий етап розвитку мислення. У дітей (зазвичай з трьох років) ускладнюється символічне мислення, завдяки якому вони можуть використовувати під час гри іграшки та їхні елементи не за призначенням. До прикладу, використовувати виделку як літачок, іграшкову лопатку як мобільний телефон, вдавати якихось персонажів або дорослих. Тому поява вигаданого приятеля в цей період (до восьми років) свідчить про гармонійний розвиток дитини та багату уяву.
- Потреба в комунікації. Спілкування з уявним другом — це спосіб навчитися взаємодіяти як з дітьми, так і з дорослими. Якщо дитина не може висловити свої почуття, емоції в спілкуванні з батьками, вона проєктує їх на свого вигаданого приятеля. Іноді поява вигаданого товариша зумовлена нестачею спілкування з однолітками. Зазвичай це відбувається в молодшому шкільному віці.
- Нудьга, нестача вражень. Наприклад, коли дитина одна в сім’ї і їй нудно, вона може нафантазувати собі того, з ким можна погратися. Крім того, уявний друг може з’явитися тоді, коли батьки приділяють дитині мало часу, немає спільних ігор, поїздок, бракує вражень.
- Бажання перекласти провину із себе на когось іншого. Дитина може боятися бути покараною за проступок: розбиту склянку, забруднений одяг чи зламану іграшку.
- Відчуття незахищеності. Наприклад, якщо хтось образив малюка і він боїться про це розповісти мамі чи татові. Дитина відчуває, що не отримає підтримку, батьки не зреагують належним чином на кривдника.
У якому віці з’являється уявний друг?
Невидимий друг може виникнути в уяві дворічного малюка, та зазвичай це відбувається дещо пізніше, коли дитина вже має великий досвід спостереження за взаєминами дорослих. Психологи зазначають, що уявні друзі з’являються в дитини найчастіше на третьому-четвертому році життя. На це впливають різні чинники, зокрема розвиток символічного мислення та символічної гри. Тривалість такого приятелювання іноді становить два-три роки. Інколи дитина настільки прив’язується до своїх уявних друзів, що може контактувати з ними навіть під час навчання в початковій школі. Та зазвичай у віці шести-семи років нові вікові навички та умови життєдіяльності (відвідування додаткових занять і гуртків, початок навчання тощо) дають змогу дитині більше практикувати взаємодію з іншими. Тобто старший дошкільник починає почуватися комфортно під час комунікації вже без такого раннього способу спілкування, як розмови з уявними друзями. І тоді останні поступово зникають.
Іноді уявний друг може з’явитися і в підлітка — здебільшого після якоїсь травматичної події (смерті близької людини, переїзду, розлучення батьків). Певний час цей уявний друг може супроводжувати дитину й володіти якимись рисами характеру, які потрібні самій дитині. Психологи закликають батьків у такій ситуації не бити відразу на сполох, а звернутися до спеціаліста, щоб з’ясувати, чого потребує дитина.
Яку роль відіграє уявний друг у розвитку дитини?
Існування уявного друга — хоч і необов’язковий, але нормальний елемент психічного розвитку дитини. Фахівці стверджують, що діти, у яких був чи є уявний друг, більш соціалізовані та менш сором’язливі. А деякі дослідження показують, що в дітей, які мають уявних приятелів, більш розвинене соціальне розуміння і більш успішне застосування різних навичок у реальному житті. Крім того, завдяки спілкуванню з уявним другом зростає рівень комунікативних здібностей дитини: вона вчиться слухати співрозмовника та відповідати на його запитання. А вигадування подій із життя уявного друга й деталізація його зовнішності, звичок, уподобань та інших особливостей тренує пам’ять дитини.
Спеціалісти вважають, що для дитини такий досвід — важливий і корисний, оскільки дає змогу втілюватися в роль друга, що згодом вона зможе випробувати під час реальної взаємодії. Для сором’язливої дитини спілкування з уявним приятелем — безпечна форма реагування на невдачі або страхи, пов’язані зі взаєминами в реальному житті. А ще дитині, яка має уявного друга, легше адаптуватися до змін, пов’язаних, наприклад, з відвідуванням дитячого садка, першої самостійної поїздки до літнього табору тощо.
Рекомендації батькам, як варто ставитися до уявних друзів дитини:
- Не забороняти спілкуватися з уявним другом. Заборона може негативно вплинути на взаємини з дитиною: вона може стати обачнішою і почати «приховувати» свого вигаданого приятеля.
- Не висміювати фантазії дитини і не карати її. Такі «виховні методи» можуть лише завдати непоправної шкоди психіці дитини.
- Прийняти ситуацію з уявним другом. Спробуйте скористатися цією ситуацією як можливістю налагодити контакт з дитиною, краще зрозуміти її.
- Намагатися зрозуміти фантазії дитини. Запитайте дитину про те, що любить, а чого не любить її уявний друг, чого він боїться, як він почувається, про що мріє. Відповіді дитини на такі запитання дадуть вам змогу побачити навколишній світ крізь призму сприйняття дитини, а також зрозуміти її вчинки, реакції, настрої.
- З’ясувати, у які моменти з’являється уявний друг. Ця інформація дасть змогу батькам краще зрозуміти індивідуальність своєї дитини. Можливо, уявний друг з’являється тоді, коли вона нудьгує або чимось засмучена чи сердита.
- Виховувати відповідальність. Якщо дитина постійно перекладає відповідальність за свою поведінку на уявного друга, варто з’ясувати, чому вона так робить і навчати її відповідати за свої вчинки.
- Допомогти попрощатися з вигаданим персонажем. Це варто зробити тоді, коли п’яти-семирічна дитина надто прив’язана до уявного друга (який існує в її уяві понад два роки) і не має приятелів серед однолітків. Щоб таке «прощання» пройшло якомога легше, можна пояснити дитині, що її уявний друг тепер потрібніший іншому малюку. Ви можете долучитися до фантазування й уявити будинок чи місто, де мешкають уявні друзі всіх дітей. А також описати ідеальні тамтешні умови й спонукати дитину відпустити туди свого вигаданого приятеля. Після цього варто залучати малюка до видів діяльності, які зацікавлять його і на яких він зможе сконцентруватися. Дитині потрібно дати можливість фантазувати в умовах, максимально наближених до спілкування з уявним другом (наприклад, складати казки та історії). І потрібно частіше спілкуватися з дитиною та залучати до розмов інших членів сім’ї.
Коли все ж варто звернутися до психолога?
Бувають випадки, коли дитина не усвідомлює межу між фантазією та реальністю, не цікавиться нічим, крім вигаданого друга, не йде на контакт з батьками й друзями, розповідає жахливі історії, бачить вигаданий світ у похмурих барвах. Таким чином малюк може випускати свої негативні емоції та переживання. Найчастіше це стає результатом частих конфліктів між батьками, з’ясування стосунків на очах у дітей. Тоді варто всією сім’єю відвідати психолога, щоб розібратись у складній ситуації.
Отже, як ми бачимо, наявність уявного друга — не привід для паніки. Це лише ще одна можливість краще пізнати внутрішній світ дитини, звернути увагу на її особливості і переглянути своє ставлення до взаємин з нею.