Діти можуть стикатися з проблемами, які не здатні розв’язати самотужки. Через брак життєвого досвіду вони не знають достатньо способів подолання кризи, тому можуть вдатися до незворотного — суїциду.
У вебінарі «Оцінка ризиків самоушкоджувальної та суїцидальної поведінки» від Мережі дитячих психологів Європи й благодійного фонду «Голоси дітей» психологині Інма Арагон, Лурдес Фернандес та Олівія Вега розповіли про фактори ризику суїцидальної поведінки, її ознаки та способи запобігання. Пропонуємо короткий конспект вебінару. Подивитися його повністю можна за лінком.
Які фактори можуть спричинити ризик суїциду
У підлітковому віці (10–19 років) ризик розвитку самоушкоджувальної та суїцидальної поведінки зростає в рази. Ось основні причини, чому у дитини можуть з’явитися такі думки:
- негативний досвід (насильство, бідність, гуманітарна криза);
- хронічні захворювання (ВІЛ / СНІД);
- складні ситуації, які змінюють життя (наприклад, підліткова вагітність);
- емоційні проблеми, які вчасно не виявили.
Водночас існують фактори, які можуть запобігти ризику селфхарму чи суїциду:
- емоційна саморегуляція та навичка звертатись по допомогу;
- підтримка родини та гнучкий спосіб спілкування;
- соціальна підтримка;
- утруднений доступ до засобів самоушкодження
Що може свідчити про ризик суїциду
Важливо звертати увагу на вербальні попереджувальні знаки. Наприклад, якщо дитина негативно висловлюється про себе («я нічого не вартий», «у мене ніколи нічого не виходить»), своє життя («моє життя не має сенсу») чи майбутнє («виходу немає», «краще не стане») — це може свідчити про суїцидальні думки.
Крім того, не варто ігнорувати несподіване усне чи письмове прощання («Я хотів би, щоб ви знали, що ви дуже допомагали мені весь цей час»), а також висловлювання, пов’язані зі смертю («я хотів би зникнути», «я хочу відпочити», «я не можу жити далі»).
Сигналізувати про суїцидальні думки можуть також невербальні попереджувальні знаки. Наприклад:
- раптова зміна поведінки, недотримання кордонів;
- проблеми зі сном;
- активне вживання алкоголю чи наркотиків;
- самоізоляція;
- відсутність зацікавлення до вподобань;
- розгорнуті прощальні повідомлення через соцмережі або особисто (сильні обійми);
- роздавання особистих речей, закриття акаунтів.
Що робити в разі ознак суїцидальної поведінки
Якщо ви помітили в дитини ознаки суїцидальних думок, потрібно продемонструвати їй свою турботу та підтримку. У безпечному просторі обговоріть з нею всі тривожні знаки: уважно слухайте і спробуйте зрозуміти. Намагайтесь розвінчувати міфи й протистояти всім ірраціональним установкам людини. Запитайте, чим можете допомогти, дайте зрозуміти, що ви завжди поряд. Не залишайте дитину на самоті надовго, але не позбавляйте особистого простору.
Якщо під час неминучого ризику суїциду дитина виявляє збудження й відмовляється від спілкування та допомоги, потрібно викликати швидку допомогу.
Якщо дитина не виявляє збудження, потрібно повідомити родину або законних представників.
Самоушкодження
Самоушкодження, або селфхарм — навмисне пошкодження свого тіла, яке не завжди завершується самогубством. Часом це може стати копінг-стратегією. Зокрема, з допомогою самоушкодження людина намагається подолати душевний біль, але лише тимчасово.
Способи інтервенції
Дитині із суїцидальними думками важливо розвивати стійкість до розчарування в собі. Для цього потрібно розробити екстрений план реагування на спробу суїциду. Крім того, радять візуалізувати безпечне місце та перемикати увагу з негативних думок на приємні активності.
Помічними також можуть стати майндфулнес-практики, які навчають фокусуватись на теперішньому моменті. Для цього рекомендують описувати свої думки й почуття, але без засудження чи пояснення.
Ще один спосіб інтервенції — набуття навичок емоційної саморегуляції. Вона базується на моделі когнітивно-поведінкової терапії: подія — сприйняття — реакція (емоційна, поведінкова, фізіологічна). Наприклад, якщо взяти паузу в стресовій чи незнайомій ситуації, можна визначити свій стан, опрацювати його та ухвалити найкраще для себе рішення. Так людина зможе керувати емоціями, а не вони — нею.
Не менш важливими є навички міжособистісного спілкування. З-поміж усіх стилів комунікації найефективнішим вважають саме асертивний — коли особа відстоює свою точку зору, не порушуючи моральних прав іншої людини.
Підлітковий період — чи не найскладніший час упродовж усього життя людини. Тому важливо виявляти до підлітків особливу чуйність і звертати увагу на всі можливі ознаки самоушкоджувальної / суїцидальної поведінки, щоб запобігти найстрашнішому. Не забувайте про те, що найчастіше дітям бракує очевидного — розмови, підтримки, міцних обіймів.