Проте діти в бомбосховищах не падають духом та продовжують знаходити собі цікаві заняття. Хантер – песик по центру – був сьогодні ключовою фігурою в укритті. Він мав свого роду пресконференцію, під час якої мусив відповідати на мільйон дитячих запитань. Хантере, чи ти поїв? А настрибався? А, можливо, ти хочеш погратися з ведмедиком?Варто сказати, що Хантер.
-А це у вас сирени?
-Ні.
-А у кого?
-Точно не в мене.
-А я без світла, у нас світломаскування.
Під час розмови з журналістами очі нашої психологині Наталі наповнюються сльозами. Вона перепрошує, що засмутилася, але ніхто в світі не може звинуватити її за це. Навколо багато розмов, оскільки найуразливіші діти України намагаються зрозуміти, що відбувається в їхній країні. Вони чи не найбільше з усіх потребують тепла та підтримки. Це наші підопічні – діти-сироти, яких.
Пазл України – єдина іграшка, яку мій син взяв з собою з Києва на Західну Україну. З 24 лютого ми ніби живемо у страшній паралельній реальності. Моя 4-річна дитина почала грати у війнушку і кілька разів на день питати, коли москалі перестануть стріляти і ми зможемо повернутися додому. Ми щодня складаємо пазл України, з особливим.
Ми запізнилися на 1 день, лише на 1 день… З початку лютого команда Голосів дітей переконувала героїв нашого фільму “Віддалений гавкіт собак” (The Distant Barking of Dogs) виїхати з фронтового села. Вони погодилися лише 23го лютого. Похапцем ми купили їм квитки на потяг на 24те, знайшли житло на заході. Але… наступного дня почалася війна. Олег,.
Олеее, олее, оле, оле! Україна – чемпіон! 8-річний Богдан співає футбольний гімн та малює стадіон, на якому проходить матч Україна – Швеція. Зазвичай він дивиться футбол зі своїм татом вдома, у рідних Сумах, але сьогодні обставини складаються по-іншому – в країні війна. Вся родина нині перебуває у шелтері для переселенців в Трускавці. Щоб підтримати людей,.
Українці сильні. Але з підтримкою всього світу стають ще сильнішими. Ці тижні ми сповнені вдячністю до кожного, чиє серце б‘ється в унісон з Україною.
«Вони – частинка мене», – каже Наталія, психологиня нашого проєкту “Мобільні психологи”, про своїх підопічних – вихованців з інтернату в Сєвєродонецьку.
Діти – наше майбутнє. В умовах війни малеча усіма силами підтримує українську армію. Саме тому ми – непереможна нація!
Діти лишаються дітьми навіть в умовах війни. В укриттях вони граються, малюють і щиро дружать.
Росіяни, білоруси, навіщо вам ця війна? Ми хочемо мирно жити.
Не хочу війни нізащо! Я боюся.
Командир —”НАЧАРТ!!”
Офіцери поруч —”Тссссс…”
Комбриг 72-ки “Славян” стишує голос, та гучним шепотом керує боєм навколо Києва, іноді озираючись на завішану ковдрою кімнату холодного підвала, де сплять закутані діти, які знайшли з мамами притулок на ніч.
